Витівки та покарання

Звичайна ідилія — молоді батьки сидять вдома з дитиною, яка радісно дивиться мультики і радіє міському життю, час від часу гуляючи з друзями.

Однак, зарплати бракує щоб покривати базові потреби дитини в іграшках, модному одягу, відпочинку.

Василю приходить пропозиція від начальника, є робота у селі, яка опоачується набагато краще, там дешевша комуналка і є всі блага як у місті. Василь розповідає своїй дружині Жанні, вони радіють цим можливостям.

Будинок їм купує начальник і вони переїжджають у село, здавши квартиру в місті у оренду.

Жанна також знайшла собі гарну роботу з хорошою зарплатою, вони почали залишати свого сина Степана з дідом Петром. Дід смердів старістю та постійно засинав перед телебаченням, Степану ж не сиділося на місці. Малий вийшов на вулицю і побачив як купа старших дітей граються неподалік, побачивши малу дитину, яка біжить до них, діти розбіглись, відмовляючи гратися з малою шмарклею, як вони його назвали. На питання чи є тут діти його віку, відповідь була негативною. У місці немає настільки малих дітей.

Батьки цілими днями на роботі, дід смердить та спить. Що ще робити малому хлопцю? Він починає тинятися вулицями, з ноги бити по чужим коробкам, ображати людей, котрі пропонують його пригостити їжею.

Селяни почали триматися осторонь дитини через його агресію.

Степан запримітив самотню молоду жінку, яка проживає навпроти його будинку. Дитину розлютило що ця жінка створює красиву атмосферу у своєму будинку — розвішує гірлянди, танцює, замовляє смачну їжу і не ділиться з ним, носить красиві вбрання замість того щоб плакати. Степану не хотілося щоб сусідка раділа життю, бо у неї відсутня дитина його віку, з якою він міг би гратися і що всі ті речі та атмосфера мають ділитися з дітьми. Він лютував через це, бо у нього в будинку не було гірлянд, красивої атмосфери і смачної їжі. Лише корисна їжа, кілька іграшок та батьки, котрі не покидають роботу. А дід навіть не намагається влаштувати свято.

Степан бере старі газети, шматочками відриває їх, відламавши у письмової ручки передню та задню частини щоб зробити з неї трубку. Він вистрілює ротом через трубку у ту жінку, псує їй волосся після кожного повернення з роботи. Коли та не реагує, дитина починає кидатися пакетами зі сміття і підручними предметами.

Жінка не витримує знущань і приходить до батьків дитини, роблячи їм зауваження:

- Вітаю, шановні. Я вас прошу слідкувати за вашою дитиною щоб вона не кидалася слинявим папером та підручними предметами, сміттям. Я принесла їх назад.

- Ви вчите мене виховувати мою власну дитину?

- Я не...

- Яке ви право маєте вказувати як мені виховувати свою дитину? У вас немає дітей, ви - егоїстка, яка піклується виключно про себе! - Жанна почала тупати ногами і тиснути на сусідку.

- Яке ви право маєте ображати мене й дозволяти дитині робити пакощі? Я посеаржусь до поліції!

- Скаржтесь! Поліція буде на моєму боці, ось побачите!

Розлючена сусідка пішла писати заяву до поліції, принесла їм предмети та бумажки, котрими кидалася дитина як докази. Речі поліція забрала як і заявку, сказавши що розглянуть справу.

Коли Василь повернувся після роботи додому, Жанна почала скаржитися на сусідку, кажучи що та заслуговує на те що робить дитина, адже сусідка бездітна й егоїстична, живе тільки для себе, влаштовуючи собі свята поки вони працюють щоб забезпечити родину.

Це все почув Степан і вседозволеність з обіймами та поцілунками батьків зіграла своє. Дитина відчула що може робити значно більше і стати головною у цьому селі, відчула владу. Малий хлопець почав псувати скло вітрин своїми пожованими жуйками, замотувати котів мотузкою і чіпляти сміття. Він навіть почав продумувати цілі пастки проти сусідки, частина яких обернулися проти нього самого.

Селяни інколи ставали свідками його незрілих дій, але не втручалися. У селі пішли чутки що краще не вчити дитину і нічого малому не пояснювати, бо його батьки "зжеруть" кожного хто зробить їм зауваження.

Органів опіки тут немає, оскільки у більшості сімей за дітьми є догляд. Заради однієї дитини ніхто цим займатися не буде. Тому так і виходить, дід Петро спить, а Степан без нагляду тиняється, адже йому вже набридли мультики.

Посеред ночі Степан вирішив у дворі натягнути нитку між двома дерев'яними опорами, сидівши у засідці, він очікував на дурника, який втрапить у пастку. Пройшла година, а жодного дурника так і не з'явилося. Щоб перевірити пастку і виглянути чи йтиме хоч хтось, малий у пітьмі підійшов до пастки. Позаду стрибнула якась тварина, від чого Степан перелякався і майже не натрапив на опору. Від переляку він почав гучно ревіти, від люті розірвавши ту нитку камінням. Він побіг додому весь заплаканий, а його батьки не розібравшись у ситуації ображали між собою бездітну сусідку, вважаючи що вона якимось чином довела малого до сліз.

Батькам було байдуже що насправді відбувалося, вони вважали що селяни просто заздрять що у них є дитина і навіть чути не хотіли що він ліпить жуйки, псує коробки та життя іншим. Їхня дитина для них була ідеальною, вони ніколи жодним чином його не карали і забороняли це робити іншим. Батьки не розповідали повчальних казок, не вчили поважати чужу стіну та вибачатися за витівки, адже ці речі можуть зробити дитину у майбутньому нещасною, замкненою у собі з комплексами. Тому й вирішили давати безмежні можливості.

Через кілька днів Степан вирішив спробувати іншу пастку — він поклав біля дороги яскраву іграшку, яка мала б привернути увагу зі спробою підняти якимось дурником, поки малий жбурне коров'ячі залишки з дороги. Проте відходячи назад, він не помітив рівчак, в який майже не впав, вчасно вчепився руками в мотузку між опорами поруч. Серце калатало, долоні були закривавлені через міць, з якою він тримався за мотузку і вагу його тіла. Сміх перетворився на неспокійне дихання. Він зрозумів лише одне: це було близько, але всеодно розплакався. Забрав іграшку і біг якнайшвидше додому. Це був вихідний день, не зважаючи на те що їхня сусідка увесь день перебувала вдома і слухала музику, Жанна вирішила що то її провина. Вона пішла стукати у двері і кричати, звинувачуючи у всіх проблемах чужу людину. Проте жінка зробила музику більш гучною щоб не чути жодних звуків і стукоту. Сусідці було страшно, вона не спроможна встановити чіткі межі, адже тим агресивним створінням байдуже на правоту.

Батьки тішили дитину, витирали сльози і сходили до медпункта щоб зафіксувати криваві руки і піти з цим до поліції.

Поліція бачила що дитина без нагляду шастає і створює місцевим дискомфорт, вони сказали що приймуть заявку проти сусідки до розгляду.

Однак, сусідка сказала що не причетна до подій сім'ї сусідів і увесь день перебувала вдома. Її алібі підтвердилося завдяки перевірці використання електричних приборів та надання звітності телекомпанії. Тому поліція зателефонувала батькам Степана і попросили слідкувати за дитиною, бо та сама щось зробила. Щоб не чути увесь той крик від Василя і звинувачення, поліціянти повісили слухавку.

Малого розізлило що поліція не прийшла до сусідки, тому він висипав сміття на її двір, накидав слинявих папірців та інші підручні предмети. Сусідка викликала поліцію, ті знову всипали догану Жанні та Василю. До діда у них питань не було, бо той здебільшого спить.

Малий ще більше розлютився, підманив і впіймав кота, якого тягнув в мішку до сусідки. Там він нагодував тварину і вирішив за допомогою гри змусити кота стрибнути на сусідську ковдру щоб розідрати її кігтями. Однак, тварина злякалася, поцарапавши малому обличчя та руки побігла геть. Малий бігає у сусідському дворі, поки та десь ходить по магазинам. Він біжить додому, щоб знову зробити маленьки кульки з газет і закидати ними подвір'я сусідки.

Сусідка кульки на цей раз не помітила.

Через тиждень Степан вирішив понабирати у смітнику пакети з коробками, котрі вишикував від дверей сусідки, перекривши дорогу. У процесі він не помітив як заблокував шлях для виходу, перечепившись через коробку і впавши на підлогу у бруд.

Його батьки сперечалися між собою на кухні, а Степан винуватив у всьому сусідку. На його думку всі ці проблеми через неї, бо вона не народила йому друга або подружку. Через неї сваряться його батьки і приходить поліція. Через неї головні пастки щоразу зриваються.

Наближалася зима, річка позаду будинків замерзала, покривалася кригою. У дитини назрів новий план для помсти. По буднях у його батьків було подвійне навантаження і ті практично спали на роботі. Вони складали копійку до копійки, економлячи на няньці.

Уночі малий поліз на кригу, перед собою він побачив найбільшу відокремлену товсту кригу, яку хотів притягнути у будинок сусідки щоб зіпсувати підлогу і забруднити її.

Він не помітив перед собою тонку кригу і летів до середини річки, однак, крига провалилась і він впав у воду. Його затягував холод вниз, зачепитися було ні за що. Судома потягнула його на дно.

Те що від нього знайшли віддали батькам і списали на нещасний випадок.

Батькам було складно прийняти свою поразку, вони не змогли винести із цього урок. Вони не пояснили дитині що безпечно, а що — ні. Не найняли няньку для догляду. Батьки ігнорували проблеми, які виникали. Ігнорували стрес, отриманий через переїзд та ізоляцію від інших. Ігнорували неприйняття.

Винні були інші — сусіди, дід, поліція.

Дбайте про тих, за кого несете відповідальність.