Символічна річ

     Багато років назад я за допомогою своєї на той час дитячої сили працювала на бабцю і заробила гроші за фізичну роботу. Я виконала багато роботи.

     І проходячи в магазині у відділі іграшок я побачила одну милу і красиву річ, яку придбала за свої гроші. М'яку милу пухнасту іграшку.

     Та іграшка стала символом заробітку грошей. Я витратила на це купу часу та фізичної сили. Дивилась на неї час від часу, обіймала її, рухала її лапки, хвостик. Вона була прекрасна, наймиліша зі всіх, які коли-небудь я бачила. Я її любила.

Але моя мама без мого дозволу відвезла її до села. Я приїхала і забрала її додому. Вона знову відібрала, я знову забрала. Забирала її щоразу. Мої кордони і прохання не чіпати ігнорувались, порушувалися щоразу.        Моя мама знову й знову відбирала її у мене. І одного разу я не змогла її повернути. Я забирала її з ясел дитинчати мого двоюрідного брата. Аж допоки вона не "пропала". У мене відібрали мою улюблену річ, відірвали важливу частинку мене, яка зберігала в собі мою ніжність, любов, доброту. І до кінця життя моєї матері я щоразу просила її повернути. Я щоразу нагадувала що вона відібрала важливу частину мого життя. А вона пішла і нахабно забрала це з собою.

Я продовжую пошуки подібної речі. Вона дуже важлива для мене. Вона має величезне значення для мене і цей гештальт неможливо закрити допоки я не знайду і не отримаю її копію. Допоки не возз'єднаюсь з нею.

Це незакритий гештальт втрати, де не було ні вибачення, ні справедливості, ні повернення.

Це означає, що я не втратила цю частину — її насильно від’єднали. І бажання знайти копію — це бажання возз’єднатися з собою, а не з плюшевим предметом.

Я — людина, в якої відібрали частину ідентичності.