Руслана Лижичко і її пропаганда

Я різко негативно відношусь до заклику Руслани Лижичко народжувати дітей.

Руслана демонструє егоїзм і мізогінію.

Агресія: у свої 52 роки вона намагається народити дитину, ігноруючи що своїм бажанням зробить дитину нещасною. Вона думає виключно про ризики для себе, а також про ідею зробити копію себе. Це зневага до майбутньої дитини з боку матері. Діти не є копіями своїх батьків, не отримують навіть метафорично енергію. Це ризик для самої дитини: народитися у старої мами, відчуваючи страх і тривогу через те що мами рано для її віку не стане. Це постійне бажання бути поруч з мамою, досить токсично. А у мами вже немає тієї енергії хоч вона і намагається поводитися як 20 річні. Гроші не допоможуть стати молодою, а енергія швидко зведеться нанівець. Дитина може не бути самостійною, а залежати від матері. Може навпаки стати бунтаркою, але в інший бік. Це не буде копія, це буде зламане людське життя. Сум та біль через розуміння що потрібно буде пройти і тривогу що мамі залишилось не так вже й багато. Це повний відстій. Жахливо. Маму ніхто не замінить, взагалі ніхто. Діти не приймають до кінця чужих людей, бо вони чужі.

Мізогінія та демотивація: дівчата та жінки не бачать в Руслані мотивацію. Ми бачимо мізогінію і тиск на особистий вибір з боку зламаної бабусі. Тобто, людину, яка просто має істерику через те що їй не вдається народити дитину. Слова у стилі "найсильніша справа у житті" та "єдиний сенс" кажуть про те що у свої 52 роки їй ніби сумно що вона не винайшла ліки від хвороби, які б могли врятувати мільйони життів по всьому світу, покращити екологію у всьому світі. І саме через те що їй не вдалося зробити реально найсильнішу справу у житті та створити більше сенсу для себе, вона кинулася в егоїстичний намір.

Всі спроби стати мамою і такі лозунги не надихають ні дівчат, ні жінок. Це виглядає одержимістю дітьми через страх залишитися на старості одній, без склянки води. Без урахування що гіпотетична дитина може не принести ту саму метафоричну склянку води, просто "зрадивши" світогляд і не ставши копією своєї мами. Адже тут буде або токсична залежність з побутовою інвалідністю коли замість омріяної "склянки води" принесе пластик зі смітника, або взагалі кине маму, бо не захоче проходити через гіркоту втрати. Дитина це не іграшка, це час, інвестиції, які взагалі можуть ніколи не окупитися навіть в ідеальних умовах.

50+ це дуже близько до бальзаківського віку і спроба застрибнути в останній вагон. Це не надихає. Це виглядає як сумна доля жінки, яку залякували 'годинник рухається', вона бунтувала аж допоки не вирішила що їй потрібна дитина.

Її бажання не є справжнім із кількох причин:

1. Вона могла б заплатити сурогатній матері виносити її біологічну дитину. Але вона цього не робить.

2. Вона могла б дати дитині з притулку шанс на нормальне життя. Але не дала.

Підсумовуючи це все:

Руслана насправді не хоче дітей. Вона демонструє що коли на жінку тиснуть годинником, мітичною склянкою води, вона може зламатися. І намагається все компенсувати, стрибаючи в останній вагон.

Що мотивує для продовження роду:

1. Відсутність бебі-бума. Коли не оточує велика купа людей з дітьми.

2. Стабільність, відсутність війни.

3. Безпека. Низький рівень кримінальної діяльності і небезпеки з боку чужих людей.

4. Короткий робочий день.

5. Хороша екологія.

5. Стабільний дохід.

6. Якісна медицина.

Деякі люди згадують що в країнах з великими проблемами навпаки велика кількість людей. Я нагадаю що там люди хворі фізично через поганий стан екології, сміттєзвалища. Люди майже увесь час кашляють, переносять страшних паразитів. А частину людей, які не спроможні працювати та слабкі викидають як сміття. Чи може класною була ідея що батьки через занадто велику популяцію катували дітей голодом поки тих не стало? Чи потрібна така ціна демографії?

У Китаї роками працювала політика єдиної дитини в сім'ї. Батьки катували голодом і знищували своїх дітей. В Індії дорослих та дітей зі слабким здоров'ям залишають в людському смітнику. Туди і старих людей викидають.