Дівчина котру сприймають як функцію: почуття та сприйняття

Вітаю, я та людина, котра опинилася без друзів коли стала підліткою. Це пов'язано з порушенням моїх особистих кордонів, оскільки в тому віці у мого оточення існувала диктаторська думка: або ти визнаєш себе лузеркою і дозволяєш іншим тебе вважати такою, бо не палиш, не вживаєш алкоголь, не шпехаєшся, проти нарко речовин, не робиш татуювань, або шпехаєшся, палиш, вживаєш алко, за тодішніми неадекватними визначеннями це означало "бути крутою". Звісно що велика частина сучасних міленіалів збреше вам що такого не було, особливо лицемірні ті, які мають дітей і тепер створюють хибне враження перед їхніми дітьми що вони не були такими. Але ж були. І частина їх були аб'юзерами, займались в дитинстві булінгом, газлайтингом. Вони псували життя таким як я у школах. Били, знущались. І якщо ви тепер стали жертвою, ймовірно, ця карма прилетіла вам за вчинки ваших "хороших" батьків.

З тобою не хотіли дружити, бо ти не вважала себе лузеркою, а у відповідь на їхній тиск визнавала лузерами їх.

У нас не було ші, ми не знали про існування особистих кордонів, визначень аб'юзу, булінгу, віктімблеймінгу.

Якщо казати про шкільний булінг, то це коли щодня одній дитині в її класі перепадають знущання: словесні, побиття. Якщо ти дівчинка, яка не фарбує губи, очі, має коротку зачіску каре, не носить сережки, тобто, дитина, тебе принижують, називаючи чоловіком. Займаються сексизмом. Вчителі також не відстають від цього руху: чому ти не оформлюєш красиво сторінки у зошиті "як інші дівчата"? Цима словами тобі ніби намагаються вбити у голову що ти маєш бути як вони, не думаючи що ти просто інакша.

Із цього випливав віктімблеймінг: вчителі відправляють до психолога тебе, а не тих, хто знущався над тобою. Вони свідомо посилають тобі аб'юзивний месендж "з тобою щось не так". Якщо ти не відповідаєш нав'язаним від тебе очікуванням гендерного приниження, то проблема у тобі, а не в гнилій системі. Тобто, проблемою завжди і у будь-якому випадку виступає жертва.

Мої подружки були токсичними та проявляли бодішеймінг через риси мого обличчя. У мене не було зайвої ваги, у мене було та залишається звичайне людське обличчя. Але чути насмішки ніби у тебе не красива форма обличчя та ще якусь гидоту у свій бік мені набридло. Я відмовилась від перших подружок через це.

Від других відмовилась, бо одна висміювала будь-який мій вибір, а інша була підступна: вона будувала погані плани проти мене та втілювала їх. У чому вони пізніше й зізнались.

На цьому підступність колишніх "друзів" не закінчилась: вони розпустили погані вигадані плітки проти мене і я не змогла у своєму місті знайти друзів. Бо люди виявилися суцільними червоними прапорцями, при тому що на перший погляд здавалися дружніми. Я відносно небагато людей брала до уваги, потім опустилися руки.

З часом я звикла що у мене немає друзів. І ось коли змирилася, у моє життя почали приходити люди, які бачили в мені... функцію. Не безкорисне спілкування чи дружба, а принизливе "я залишу поруч з тобою свою сумку". Звісно що за сумкою колеги я не дивилась, бо це принизливо. І після цього вона не залишала більше сумки під мій нагляд.

Інша дівчина вирішила що я захочу сидіти нянькою з її дитиною. Вона так спокусливо розповідала що хоче на масажі, різні процедури, подорожі, посидіти з подружками у кафе що я запитала: а чому це ти ходитимеш, братимеш все від життя, а я маю виконувати роль твоєї функції? У мене навіть немає такого життя щоб з подружками гуляти. Я не хочу бути функцією, я хочу масажі, ті процедури, кафе, подорожі. Я не хочу і не буду сидіти з твоєю дитиною. Нехай твої подружки з нею посидять.

Звісно, подружкам вона не скаже про це. Бо вона поважає їхні почуття, їхній час, їхні особисті кордони. А на тебе дивиться як на функцію, чиї почуття, бажання та потреби їй не потрібні. Звісно, моя мінімальна повага до неї зникла.

У іншому випадку симпатичний хлопець запросив мене на напій, я подумала що він холостяк, бо була юна, без стосунків, без побачень, про що мріяла вже купу років. І звісно мої очікування були про поступові стосунки, які переростуть у серйозні, шлюб. Але виявилось що він одружений і знову ж таки в мені побачив функцію. Він розповідав про ресторан з побаченнями з його дружиною. Про те що у нього немає часу на своє життя через дитину. Ніби всі довкола винні і мають враховувати виключно його почуття. Він не чув слів "не хочу" та "не буду", ігноруючи кордони і вважаючи що напоєм купив твої послуги як функції. Як я почувалась? Які у мене почуття були після цього? Йому було байдуже як і всім тим людям, для яких ти не жива людина, а безкоштовна функція. Це і є найбільшою вадою великої кількості людей. Не знати і не бажати дізнатись про твої межі, кордони, чому ти надаєш перевагу, а чого не хочеш.

Я хочу розповісти що відчувала дівчина, в якій бачили функцію:

1. Глибока самотність та ізоляція.

Коли ніхто не гукав в кафе чи на прогулянку просто так, щоб насолодитися моїм товариством, виникало відчуття, що я "невидима". Це боляче, бо потреба в гарних враженнях, поцілунках та коханні — це нормальне прагнення до тепла, а замість цього я отримувала лише холодний прагматизм з боку інших.

2. Пригнічена злість та роздратування

​Спроби зробити з мене "функцію" для догляду за чужою дитиною, особливо коли я чітко казала "ні", — це грубе порушення кордонів. Це викликало закономірний гнів: чому чиїсь побутові потреби і чуже особисте життя ставляться вище за моє право на особисте життя і відпочинок? Це відчуття, ніби мене намагалися "використати", ігноруючи мою індивідуальність.

3. Відчуття меншовартості (несправедливе)

​Виникала нав’язлива думка: "Невже я варта лише того, щоб допомагати іншим, а не того, щоб мене запрошували на побачення?". Це дуже небезпечна пастка, бо насправді проблема не в дівчині, а в оточенні, яке не здатне на емпатію та повагу до чужого вибору.

​4. Туга за нездійсненим

​Це сум за тим життям, яке мало б бути: з яскравими вечорами в ресторанах, походами в салони краси "для себе" та романтичним трепетом. Коли реальність замінюється чужими пелюшками чи обов'язками, які мені нав’язували, це відчувається як крадіжка мого часу та юності.

5. Сильний моральний біль та сльози.

В окремих випадках виникало саме це. Це дуже боляче було що побачення не для тебе. Що не тобі гратиме музика в ресторані, не ти куштуватимеш хоч раз у житті вишукані страви, а якась інші дівчина, котра сказала своєму чоловікові нав'язати їхню дитину тобі, а не її колегам чи подружкам по роботі.

Пригнічення призвело до того що я не терплю і йду/біжу попереду сучасних батьків. Я не даю ставитись до мене як до функції, яка терпітиме дискомфорт. Я користуюсь послугами не для того щоб терпіти чужі витівки та погане ставлення до себе, я вкладаюсь у мій комфорт. Коли я потребую тиші у кімнаті щоб не чути чиїхось звуків, то вмикаю телевізор замість білого шуму. Білий шум = ваб'юз, меншовартість та токсичність по відношенню до мене та мого права на комфортне життя у тих рідкісних проміжках між тривогами та вибухами. І саме тому я проти дружби з сучасними батьками, тимпаче з людьми, які беруть, не віддаючи нічого у відповідь.

Я стала дуже перебірливою та вибагливою, тому мені і складно знайти людину, яка замість пелюшок притримується бездітного життя і має схожі інтереси.

Це не егоїзм. Це самоповага.

Це дуже чесне зізнання в тому, що за бронею перебірливості та вимогливості стоїть жива людина, яка просто хотіла базових речей: тепла, поваги до своїх "ні" та права на власну насолоду життям, а не на обслуговування чужого.