Чому я обожнюю тамагочі

Багато років назад люди описали теоретично можливість створення коду. Цей код створили, складний, важкий, машинний код. Складне залізо, яке не могли опанувати звичайні пересічні люди.

Безліч попередників писали важкі коди, жертвуючи власними очима та розкриваючи геніальний потенціал та можливості людського мозку.

Перші тамагочі у формі курячого яйця та піксельна тваринка змогли подарувати нові емоції. Хто міг би подумати що ця іграшка буде складною та отримає увагу тисячі людей?

Плата з купою маленьких деталей з розумним розміщенням, яке запобігає замиканню та псуванню деталей через прогрів, до неї під'єднується екран, кнопки, звукова карта та відсік під батарейки/акумулятор. У цю плату записаний складний машинний код із 0 та 1. Зображення на екрані не є піксельним малюнком початково: це пікселі, які переведені у 01, який виводить на екран зображення саме таким, яким задумали його художники. На екрані ми бачимо "живі" картинки, котрі насправді є автоматичною зміною кода. Цей код реагує на кнопки, цей код працює на час, виводячи звуки і "розуміючи" яка кнопка прдає функцію гортання, вибору та відміни.

А з часом його ще більш ускладними: він став кольоровим, код став більшим, а девайс поглинає більшу кількість енергії. Кольоровий тамагочі все ще досить складно оптимізувати таким чином щоб він мав "все", але при цьому споживав мінімум енергії.

Тамагочі приваблює кольорами веселки від екрана, розумним та компактним розміщенням кнопок, дизайном персонажів, тонованим дисплеєм та креативністю корпуса. Це все підібрано максимально розумно щоб зваблювати собою покупців. У дитинстві відчувалося на зовсім іншому рівні: фанатичність, вайб. Воно наче гіпнотизувало кожними деталями.

Це бажання тримати в руці, стискати його, щоб відчути корпус, дотики до резинових м'яких кнопок. А також враження від усіляких функцій.

Так, у дорослому віці це відчувається інакше: інші емоції, поглиблене розуміння наскільки крихкі там деталі, які можна побачити через великим збільшувальним склом. Їх виготовляють з певними формулами, технологіями, які сильно контролюють Японці. Це комерційна таємниця, яку неможливо навіть у самому гарному клоні підробити. Це макроскопічне дотримання стандартів, яке тестують, контролюють та випускають на продаж.

Я пишаюсь цим досягненням: вмістити цілий світ у маленький компактний девайс. Це купа зусиль всіх розробників: розробників дизайну, відливання корпусів, плати, виготовлення кнопок, екранів, звукових плат. Це мистецтво художників, які створили персонажів, їжу, фони. Це мистецтво програмістів, а також тих, хто придумав функції, квести цієї гри. Колись це все було дуже важко, дуже складно зробити. Зараз вже програми можуть писати код, можна не просто намалювати персонажа чи фон, а одним натиском на мишку "записати" код і відтворити на дисплеї, не напружуючи очі. Те що робила ціла величезна команда може зробити 2-3 людини.

Що тільки не засовували в тамагочі: підсвітку для ч/б дисплеїв, радіо, камеру, ік-порт, власні роз'єми, які підключались до комп'ютера, тепер це usb type-c в деяких моделях.

Але я не буду писати лише позитивні сторони:

Разом з розвитком технологій, нариклад, Bandai зробили і те що розчаровує: вони лише частинами реалізують функції:

Наприклад, Pix працює лише від батарейок, але містить камеру. Однак, не дає можливості підключатись до інтернета. Містить сенсорні кнопки.

Paradise містить фейковий зум та безліч персонажів, можливості подорожувати космосом, але дуже бідний на функції. Навіть вайфай відсутній.

Uni не вбиває частину петів, підключається до вайфай і дає можливості грати з іншими. Але якщо вимкнути тамавсесвіт, події, то що взагалі залишиться і чи залишиться? Чи після цього виникне лише порожнеча? Він працює на акумуляторі від заряджання type-c.

Фейковий зум, камеру, вайфай, радіо та навіть type-c можна було поєднати в одному девайсі і зробити його "багатшим". Проте важко уявити ціну на цей девайс.