Токсичний перфекціонізм наших споживачів

Я хочу звернути вашу увагу на токсичний перфекціонізм (ідеалізація) якісного контента від наших людей.

У нас не так зростає попит на україномовний контент, як всеосяжне невдоволення контентом. Щоденно наші люди ігнорують усілякі теми та блоги з інформацією на різні теми: від ігрових релізів до творчих ідей, історію технології, різні прориви у сфері медицини, науки, іграх. У нас відсутній дефіцит контента. У нас присутня токсична прискіпливість та відсутність бажання самостійно шукати україномовний контент, ділитися ним зі знайомими, друзями, рідними, тощо. І це не через якусь там жадібність. Все досить банально:

Велика частина людей обожнюють перекладати відповідальність на алгоритми, ігноруючи що вони криві. Простіше увімкнути те що пропонує алгоритм, що рекламують за гроші, аніж пошукати контент або ж не проігнорувати статтю на якусь цікаву тему.

​Продовження: Феномен "Клікбейтної сліпоти" та Батьківська відповідальність

​Наші люди "не бачать" україномовний контент, навіть коли він буквально перед очима. Чому? Бо вони підсіли на голку клікбейту. Якщо назва не обіцяє магічну таблетку чи скандал типу "Якщо зробити це, то житимеш до 100 років", стаття ігнорується. Іронія в тому, що за такою назвою зазвичай ховається банальна порада мити руки, яка викликає лише роздратування. Але чесна стаття з назвою "Чому корисно мити руки" не набере переглядів, бо вона "нудна". Люди самі привчили себе реагувати лише на дешеві маніпуляції, вбиваючи при цьому серйозні, глибокі блоги.

Міф про дефіцит дитячого контенту

1. ​Окремо ті власники контента хочуть "подякувати" тим, хто найголосніше кричить про дефіцит дитячого контенту. Знаєте, чому його ніхто не хоче створювати?

​Це невдячна праця. Ви можете створити шедевр, але його "обкакають" просто тому, що чиїйсь дитині він "не зайшов".

2. ​Тотальна цензура особистості. Якщо авторка дитячого каналу посміє виставити фото в купальнику з відпустки — її змішають із брудом. Люди не здатні відокремити професійну діяльність від особистого життя. Результат? Автори вигорають і йдуть, а "крикуни" знову залишаються ні з чим.

Чому дефіцит створюють самі батьки?

​Проблема не в тому, що контенту мало, а в тому, як його використовують.

• ​Відмазка "Ми втомлені". Їм простіше дати дитині телефон зі словами "дивись що хочеш", ніж витратити 15 хвилин на підбір якісного українського каналу. Дитина залишається сам на сам з алгоритмами, які підсовують яскравий, але безглуздий шум. А потім батьки перекладають провину на Netflix чи YouTube, хоча медіапростір власної дитини — це їхня пряма відповідальність.

• Втрачений момент. Більшість дітей не хочуть дивитися пізнавальний контент не тому, що він "неякісний", а тому, що вони вже підсіли на безглузді мультики чи Roblox. Коли момент формування інтересів пропущено через батьківське ігнорування, підсадити дитину на щось розумне та українське вже майже неможливо. Дитині це здається "нудним", бо її мозок звик до іншого дофаміну.

Висновок простий: Доки люди будуть чекати, що хтось інший (автори, алгоритми, держава) зробить за них роботу з пошуку та підтримки контенту — вони будуть жити в дефіциті. Якісне хобі для дорослих чи розвиваючий контент для дітей існують лише там, де є активна, вдячна аудиторія, а не токсичні критики в "білих пальтах".

Дофамінова пастка та б'юті-стандарти у 10 років

​Дофамін формується з контенту, який людина споживає початково. Коли батьки ігнорують виховання та контроль, дитина спочатку підсідає на безглузді мультики, а вже років у 10 ми бачимо іншу крайність: дівчата бігають у пошуках косметики.

​Чому так стається? Їм не цікавий дитячий контент, бо їхні "дофамінові рецептори" вже випалені швидким і беззмістовним шумом. Вони хочуть вписатися у стандарти б’юті-блогерок, які взагалі-то створюють контент для дорослих та підлітків, щоб навчити їх користуватися косметикою. Цей контент не розрахований на малу дитину, але через відсутність батьківського фільтра дитина поглинає його і починає вимагати те, що їй абсолютно не за віком.

​Ви отримуєте покоління, яке пропустило етап якісного дитячого розвитку і відразу намагається відповідати штучним стандартам "інстаграмного" життя. І знову ж таки — це не проблема "поганого інтернету", це проблема ігнорування батьківських обов’язків на ранніх етапах.

Ейджизм і хобі для дорослих

​Цей самий токсичний підхід вбиває і контент для дорослих. Ми маємо прірву: для дітей контенту повно (і він якісний, ним забитий той же Нетфлікс), а для дорослих, які мають хобі — майже нічого. Багато творчих товарів подаються як "дитячі", хоча вони мають нейтральний дизайн і повинні бути загальнодоступними навіть у назві.

Доросла людина щоразу відчуває провину чи сором, підбираючи собі якісні художні матеріали, бо маркетинг каже: "Це для дітей". А коли хтось створює безкоштовні, детальні статті про малювання ручками, акрилом чи технічні розбори ретро-ґаджетів — аудиторія замість вподобайки шукає друкарську помилку або прискіпується до "нецікавого" стилю.

Вподобайка — це не просто клік. Це розуміння того, що ви цінуєте працю автора чи авторки, які роблять це безкоштовно і без монетизації. Поки люди будуть ігнорувати якісне та прискіпуватися до дрібниць, вони будуть жити в дефіциті, який створили самі.